Гейза Качов: “Відчуваю – я на своєму місці”

Реформатський священник, директор духовного навчального закладу. Батько чотирьох дітей. Надзвичайно рухливий, у вільний час доглядає за фруктовими деревами. Товариський і добре інформований священослужитель нинішнього року відзначатиме 40-ліття. Сьогоднішній гість Kárpáti Igaz Szó – пастор реформаторської громади Батьова й водночас директор-духівник Великодоброньського реформаторського ліцею Гейза Качов.

Коли вирішили, що станете священником?

– Це сталося у Великоберезькому реформатському ліцеї. У 1999 році розмірковував, який фах обрати, куди і в якому напрямку йти далі. Учитель математики пропонував свій предмет, викладач угорської рекомендував зупинитись на цій ниві. Багато молився Господу, аби він вказав мені правильну дорогу. У Біблії прочитав, що Син Божий казав: “Я покликав тебе, зробив своїм слугою”, а в іншій проповіді – “Тебе чекають острови”. Зрештою, поступився поклику і сказав Отцю: “Якщо успішно складу іспити, йтиму далі цим шляхом”. Стовідсотково не був упевнений в собі, тому подав документи і в Закарпатський угорський інститут. У Дебрецені зі 120 можливих отримав 119,5 балів. Господь здійснив моє прохання, іспити пройшли відмінно, взамін пообіцяв стати священником.

Ви корінний житель Батьова чи сюди вас привели службові обов’язки?

Народився в Гаті. У 2005 році був помічником священика у Батьові біля отця Яноша Сантова. Через рік став духівником ЗУІ. У 2010-му служив у Великобританії, а у 2012-му на запрошення реформаторської громади Батьова повернувся сюди, бо звільнилося місце священика.

Розкажіть, будь ласка, про сім’ю.

– Дружина Дора Сабов народилася у Блажієві, викладає теологію. Побралися в 2005 році. Дуже радий, що саме її отримав від Господа в супутницю. У нас чотири доньки. Анні – 14, Болгарці – 12, Жофії – 7, а найменшій Шарі незабаром виповниться рік.

Як потрапили до Великобританії?

Мій викладач англійської мови був волонтером з Туманного Альбіону. Ще студентом він запросив мене на два тижні погостювати у Сполученому Королівстві. Потім у 2010 році він запропонував мені вільне місце священника у їх реформатській громаді. Був оголошений конкурс на посаду, але ніхто не відгукнувся, тому колишній наставник згадав про мене. Спитав у дружини, чи із двома маленькими дітьми погодимося на подорож? Ми завжди хотіли жити за кордоном, але для цього є можливість тоді, коли діти вже вилетіли з родинного гнізда або ще маленькі й не ходять до школи. Молились Господу, який закарбував нам у серці цитату Мойсея, згідно з якою Святий Отець покликав до себе і Авраама. Пізніше зрозумів: ще під час вибору майбутньої життєвої стезі Ісус нагадував, що мене чекають острови. Поки ми думали, запропоновану посаду вже заповнили. Проте, інший студентський товариш теж мав вакансію в Англії – потрібно було займатися з вихідцями зі Східної Європи. Там діяли чотири реформатські громади із двома священнослужителями. Я мав займатися роботою соціальної місії. Потім одного колегу перевели в інше місце, другий через хворобу вийшов на пенсію і всі справи впали на мої плечі. Із дружиною домовились, що будемо в Англії до тих пір, поки старша донька не піде до школи. Це стало актуальним у 2012 році.

Чим відрізняється тамтешнє життя від нашого?

Там панують зовсім інші стосунки. Люди не вимушені працювати на 2-3 роботах, а потім ще вдома обробляти землю. Із заробітної платні можна пристойно жити, навіть дозволити собі літню відпустку. Питав у колег, якими будуть мої завдання на новому місці. У відповідь почув: “Не хвилюйтеся, знайомтесь з навколишнім, займайтеся сім’єю”. У нас люди до такого не звикли. Якщо когось візьмуть на роботу, зовсім не таке ставлення до нього.

Важко було знову звикати до закарпатських буднів? 

Так. Два з половиною роки – це досить тривалий період. За цей час ми включилися у звичний для Великобританії ритм життя. Коли у першу відпустку приїхали додому, багато що здалося незвичним. Дивувало, приміром, які у нас високі ціни у порівнянні з тими, що діють у Сполученому Королівстві. З тих пір в Україні все лише й надалі дорожчає. Радувало одне: на мене чекала надзвичайно хороша громада. Окрім цього, важкохворий батько. Мені хотілося бути поруч із ним, поки це можливо.

Нині паралельно трудитесь і директором-духівником. Які ваші завдання в цьому амплуа?

 Займаю цю посаду із квітня 2017 року. Серед пріоритетів – духовне виховання дітей, організація проповідей та благовінь, піклування про душевний стан викладачів та їх підопічних. Зв’язками навчального закладу з єпархією теж займаюсь я.

У чому відрізняється життя родини священника від інших сімей?

Насамперед тим, що священник має переважно роботу тоді, коли всі інші відпочивають. Вечорами, коли діти вдома, татові треба йти. Під час свят ми теж зайняті…

Як вдається всі ці завдання згармоніювати?

По-перше, біля мене завжди поруч вірна дружина, яка допомагає у всьому. Приймає повідомлення, організовує їх виконання. Був у моєму житті період, коли треба було реалізовувати одночасно декілька завдань. Коли працював духівником ЗУІ, виконував і обов’язки заступника голови молодіжної реформатської організації Закарпаття (KRISZ), мав у виші заняття з теології, служив помічником священника у берегівському реформатському храмі, викладав у Великоберезькому ліцеї. Діти тоді були ще маленькими, це був складний період для нас, але витримали завдяки раціональному розподілу часу та благословінню Господа.

Зустрічаєтеся зі своїми вихованцями не лише як директор, а й готуєте їх до конфірмації, тобто першого залучення до церкви. Яким чином можна якнайшвидше знайти стежку до дитячих сердець, їх розуміння?

Завжди кажу, що найважливіше – особистий приклад. Це одна справа навчити чомусь, провести благовіння, передати основи катехізму. Гадаю, набагато важливіше праведне життя, яке бачить молодь.

Любите подорожувати?

– Так, а ще сидіти за кермом. Тоді маю можливість замислитись, молитись.

Маєте улюблене місце?

Полюбляю їздити за кордон. Коли навчався у США, нас повезли у Флориду. Залишились незабутні враження на все життя. Берег океану з білим піском, пальми, у садах – басейни з підігрівом. Мрію побувати в Африці, взяти участь у сафарі. З дитинства обожнюю тварин.

Хобі? 

Кілька років тримав декоративних голубів, але з цим потрібно було розпрощатися. Тепер займаюся вирощуванням фруктових дерев. Подвір’я парафії вже все засадив абрикосами. Хотів би закласти плодовий сад для нашої громади, вже маємо і земельну ділянку під нього, тільки вивчаємо, якими деревцятами вартує її “облагородити”.

Наскільки ви терплячий?

Заради цього вимушений ще молитися. Дружина теж каже, що я не досить терплячий до дітей.

Ви довірливий? 

Можливо, що я наївний. Але у людей завжди шукаю позитив.

Чим можна вивести вас із рівноваги?

Напевно, супереченнями.

Наступні цілі?

Відчуваю: я на своєму місці. Хотів би вироситити своїх дітей і відправити їх у самотійне життя. Було б також добре, якби Господь дав нашій громаді більшого зростання і поглиблення віри.

                                                                                           Тюнде Бара

Post Author: UA KISZó