Петро Лизанець. Україністика в поліетнічному соціумі на Закарпатті

У запропонованій статті розглянуто питання комплексного вивчення української мови в поліетнічних соціальних спільнотах Закарпаття, а також доцільності функціонування в Україні двох офіційних мов – української і російської. Значну увагу приділено функціонуванню української мови як офіційної в окремих районах Закарпаття, за умови забезпечення законних мовних та релігійних потреб угорськомовного населення. У цьому плані пер­шорядне значення має методологія практичного освоєння української мови молоддю угорської національності – від дошкільних установ до університет­ських студій.

The issues of the Ukrainian language complex study in polyethnic social com­munities of  Transcarpathia, and also an expediency of Ukrainian and Russian func­tioning as two official languages in Ukraine are considered in the proposed article. Peculiar attention is paid to the Ukrainian language use as official one in Hungarian surrounding of  Transcarpathia, according to the conditions of language and reli­gious requirements of Hungarian-speaking population guarantee. The methodology of practical mastering of Ukrainian by the youth of Hungarian nationality from pre­school institutions to the University studies is the case of the first rank importance.

Комплексне дослідження української мови в поліетнічному соціумі на Закарпатті виконано вперше. Воно є актуальним і присвячено розробці як теоретичних, так і прикладних фун­даментальних проблем, пов’язаних з виникненням, специфікою і результатами мовних контактів. Дане дослідження на­буває особливого значення сьогодні, коли Україна інтенсивно інтегрується у світовий простір і змінює свої міжнародні, по­літичні, економічні й культурні зв’язки з близьким та далеким зарубіжжям.

Глибоке й всебічне дослідження цієї теми дозволяє надати в розпорядження не тільки мовознавцям, але й спеціалістам ін­ших споріднених наук цінний фактичний матеріал для вивчення історії, матеріальної та духовної культури народів, що перебува­ли і перебувають між собою у тривалих маргінальних контактах. Отже, це дослідження є важливим і актуальним у мовознавчій науці початку XXI ст.

Мовознавці по-різному підходять до аналізу та вивчення мов­них явищ і розмежовують сукупність лінгвістичних вчень на дві основні групи. До першої належать ті дослідження, у межах яких вивчають різномовні явища з метою виведення загальних зако­нів, що керують життям мовних систем, другу групу становлять дослідження, якими охоплено або окремо взяту мову, або гене­тично споріднену групу мов. Дослідження першого типу не ма­ють, як правило, хронологічних та етнічних рамок: чим більше мов піддано вивченню, тим вірогіднішим стає загальний харак­тер закону.

Значна кількість мов становить для дослідника певну єд­ність, оскільки різні мовні системи розглядають як своєрідні вияви людської мови загалом. Мета даного підходу полягає в тому, щоб пізнати, яким чином одне і те саме явище виявляєть­ся в досліджуваних мовах. У підсумку отримуємо дані про ха­рактеристику і особливості окремих мов, а зроблені висновки розглядаємо як наслідки і вияви їх загальних закономірностей. Розглянуті напрями дослідження мови, не заперечуючи один одного, розширюють і доповнюють теорію й практику загальної лінгвістики.

Завданням спеціалістів, які займаються питаннями взаємодії мов, є всебічно дослідити особливості й функціонування близькоспоріднених і неспоріднених мовних систем у поліетнічному соціумі на Закарпатті. Актуальність виконуваної теми визна­чена ще й тим, що метод описового, історико-етимологічного й лінгвогеографічного аспектів дозволив здійснити внутрішнє членування та групування споріднених і неспоріднених мов та їх говорів. Мовна взаємодія передбачає взаємовплив і взаємо­зумовленість мовних явищ на різних рівнях мовних систем. Ре­зультатом міжмовних контактів є різного типу інтерференція в мові та мовленні. Вивчення мови як системи, що характеризується певною структурною організацією, відбувається двома шля­хами: від окремих мовних явищ до системи мови і від системи мови до окремих мовних явищ, під якими розуміють одиничні класи однорідних явищ.

На кафедрі угорської філології Ужгородського національного університету вже з 1966 року питання мовної взаємодії спорідне­них і неспоріднених мов було в центрі наукової уваги. Упродовж 1970-1976 років вийшла друком тритомна монографія професо­ра П. Лизанця з міжмовних (міждіалектних) контактів обсягом 120 друкованих аркушів, яку високо оцінили вчені як України, так і зарубіжних країн. З відкриттям у 1988 році Центру гунгарології ця проблема набула ще більшого значення і розвитку. Протягом 1992-2003 років вийшов друком тритомний «Лінгвістичний ат­лас угорських говорів Закарпаття» професора П. Лизанця [4] об­сягом 330 друкованих аркушів, де вперше в мовознавчій науці подана класифікація угорських говорів Закарпаття. Вийшли дру­ком і ряд статей про функціонування української мови в угор­ському середовищі на Закарпатті [5; 6; 7; 8].

У запропонованій статті ми хотіли б зосередити увагу науков­ців, політиків й інтелігенції загалом на пропаганді і поширенні милозвучної української мови серед національних меншин За­карпаття (зокрема, угорців), україністики у Європі і на інших континентах. Це дуже кропітка робота, однак за умови цілеспря­мованої роботи науковців, освітян та за належної підтримки Української держави це завдання можна успішно виконати. Це означає, що українська мова та суміжні дисципліни (література, усна народна творчість) прокладуть собі дорогу до національних меншин, до народів інших країн, до сердець багатомільйонної аудиторії за кордоном і принесуть нашій державі, на наше глибо­ке переконання, значно більший авторитет у світі, аніж економі­ка і політика разом узяті. Виконавши це завдання, підготувавши спеціалістів-україністів як у нашій державі, так і в різних краї­нах світу, ми будемо мати чимало друзів, пропагандистів нашої милозвучної мови, літератури, розмаїтої культури і важкої, але справедливої історії. Міцну українську Державу і міцну україн­ську Мову побудує лише нерозривне поєднання трьох складо­вих – національна ідея, національна економіка і національний закон. Цілком слушно зазначає професор Орест Ткаченко: «Щоб зберегти й поширити мову український народ має стати не тіль ки освіченим, але й багатим» [13, с. 272].

Дуже важливим фактором консолідації та етнічної ідентифі­кації народу, нації є мова – носій інформації про етнос від найдавніших часів до сьогодні; мова виступає однією із сфер функ­ціонування культури етносу. Інакше кажучи, мова об’єднує, консолідує населення тієї чи іншої нації. І той факт, що понад 98 % угорців-закарпатців зберегли свою рідну мову, є дуже суттє­вим в історичному, політологічному, культурному й психологіч­ному плані. Дослідники відзначають, що жодна з націй, які про­живають в Україні, не виявили такої стійкої орієнтації на рідну мову, як угорці і кримські татари.

Отже, дуже важливим є наявність єдиної національної мови для держави і повага до мов національних меншин. Чи є в со­борній Україні єдина національна мова? На папері – є, однак, насправді, її немає. На запитання «Чи можуть бути в Україні державні мови (українська і російська)?» відповідь дуже чітко, вдало і обґрунтовано викладена в монографії члена-кореспондента HAH України О. Ткаченка в дев’яти пунктах на шести сто­рінках у підрозділі «Чи можуть бути в Україні дві загальнодер­жавні мови?».

Автор глибоко переконаний, що запровадження в Україні, поряд з українською, російської мови як державної поставило б російську мову у привілейоване становище щодо всіх мов Укра­їни, у тому числі й української, увічнило б фактично домінуюче становище російської мови на Сході України, сприяло б збере­женню розколу між Східною і Західною Україною, поставило б у ще більш нерівноправне, аніж українці, становище національні меншини України, які, окрім своєї рідної мови, змушені були б вивчати, поряд з українською, ще й другу державну мову – ро­сійську. Тим самим, за міркуваннями професора О. Ткаченко, буде виявлено зневагу не тільки до українського народу, а й до білорусів, поляків, угорців, румун, молдаван, болгарів, греків, мови яких поширені в Україні [13]. Окремі представники російськомовного населення України поширення і опанування укра­їнської мови як державної в багатонаціональних містах України розглядають як «насильницьку українізацію». Чому, наприклад, у Великобританії, Франції, Німеччині та в інших країнах, де є й інші, окрім основного, народи, англійську, французьку чи німецьку мови не вважають «насильницькими», а мовами держав­ними, опанування яких є обов’язковим для всіх?

В усіх державах світу з двома або кількома державними мовами (наприклад, у Фінляндії, Канаді, Швейцарії) ставиться вимога, яка суворо і дотримується, щоб, хоч і не все населення, то, у будь-якому разі, усі посадові і державні службовці вільно володіли кількома державними мовами країни і, цим самим, були прикладом для їхнього опанування решті населення.

Вважаємо, що це питання і культурологічне, бо громадянин України, який поважає себе і державу, у якій він живе, докладе всіх зусиль, щоб вивчити українську мову, адже ж він збагачується ще однією мовою, культурою і, у такому разі, виявляє високу свою культуру і прихильність українців до себе.

Ми вже опублікували із цих питань ряд статей, у яких заува­жили, що еталоном і взірцем для наслідування в кожній країні є її столиця. Це стосується і нашої країни, у якій кияни, на жаль, не виявляють приклад, адже їх більшість розмовляє російською мо­вою. Отже, потрібно, щоб в Києві українська мова стала модою, а вже ця столична мода – престижна – почне поширюватися і в регіональних провінційних центрах.

У Законі «Про мови в Українській РСР» (1989) написано чи­мало положень, рекомендацій, але наш Уряд та Верховна Рада їх не виконують. Так, наприклад, у розробленій 2006 року комі­сією Верховної Ради України «Концепції державної мовної по­літики в Україні» зазначено, що «Володіння державною мовою та її використання посадовими і службовими особами органів державної влади чи органів місцевого самоврядування є однією з обов’язкових умов для зайняття відповідних посад» [3, с. 34]. Скажіть, будь ласка, чи виконується сьогодні це положення? Без­перечно – ні! І у Верховній Раді, і в Уряді та в інших адміністра­тивних установах чимало службовців, високих посадових осіб українською мовою не володіють і, мабуть, не мають і бажання в найближчому часі нею оволодіти.

Відносини між Україною та Угорщиною регулює Договір, під­писаний у грудні 1991 року в Києві і схвалений Верховною Радою України в 1992 році, а парламентом Угорщини – 1993-го. У червні 1992 року Україна прийняла Закон «Про національні меншини в Україні», за яким кожна національна меншина користується пра­вом вільного спілкування та навчання рідною мовою, правом на власні культурні установи і національно культурну автономію. Цей Закон дає також право національним меншинам створюва­ти товариства, об’єднання, покликані захищати інтереси своїх громадян; використовувати свою національну символіку та під­тримувати тісні контакти із своєю історичною батьківщиною.

У прийнятій 28 червня 1996 року Конституції України, зо­крема в її 10-й статті, зазначено: «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її культурної, мовної та релігій­ної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України» [2, с. 13].

Закони, прийняті суверенною Україною щодо національних менших, на жаль, виконують не повною мірою (про це мову бу­демо вести дещо згодом). Однак, загалом, потрібно зауважити, що незалежна Україна зробила чимало позитивного для вільного розвитку національних меншин і надання їм необхідних прав.

На Закарпатті угорська меншина вільно послуговується рід­ною мовою в сім’ї, школах, під час спілкування з представниками інших національних груп Закарпаття, які володіють угорською мовою, а також проводить рідною мовою різноманітні фоль­клорні фестивалі, церковні релігійні обряди тощо.

В області працює понад 20 гуртків, які покликані розвивати угорську культуру, традиції, літературне життя на Закарпатті, наприклад: Культурний гурток Гізели Дравої (Ужгород), Літературний гурток Ференца Ракоці II (Мукачеве), гурток Шімона Голлоші (Тячів), Культурний гурток Бийли Бортока (Севлюш), Гурток Вільмоша Ковача (Дерцен), Угорський літературний клуб Жігмонда Моріца (Пийтерфолво) та інші

На Закарпатті в населених пунктах, де більшість становлять угорці, працюють 130 бібліотек, де зберігаються 478 тис. книг угорською мовою, 118 клубів та будинків культури, 643 колективи художньої самодіяльності, а в Береговому діє також про­фесійний Угорський національний театр ім. Дюли Ійеша. При Ужгородській філармонії працює художній колектив «Угорські мелодії». Поставлено 45 пам’ятників та пам’ятних знаків угор­ським політичним та культурним діячам.

На Закарпатті зареєстроване угорське відділення Спілки письменників України, членами якого є п’ять осіб: Ласло Балла, Карой Д. Балла, Могда Фізеші, Борбала Солої, Іштван Ковтюк; 12 письменників Закарпаття є членами Спілки письменників Угорщини. Усіх угорських поетів та прозаїків Закарпаття – понад 70, включаючи й початківців. Вони переважно закінчили або нині навчаються на угорському відділенні Ужгородського націо­нального університету.

Ми докладно розглянули тільки одне питання, а саме: правове забезпечення здобуття вищої освіти національними меншинами на Закарпатті. Відомо, що тільки в Ужгородському національному університеті навчається майже 600 студентів угорської націо­нальності, працюють три кафедри, які забезпечують підготовку спеціалістів з угорської, словацької та румунської філології. Щодо підготовки спеціалістів вищої кваліфікації з угорської філології, то хочемо зауважити, що угорське відділення в Ужгородському національному університеті відкрили 1963 року. На перший курс вступило 20 абітурієнтів, які закінчили угорськомовні навчаль­ні заклади Закарпаття. У 1968 році було відкрито аспірантуру, 1969 року – заочну форму навчання. На сьогодні 1030 випускни­ків отримали диплом філолога, викладача угорської мови та літе­ратури. Нині на угорському відділенні навчається 104 студенти на денній та 49 – на заочній формі навчання. Захищено 14 кан­дидатських дисертацій працівниками кафедри та дві дисертації науковими співробітниками Центру гунгарології, загалом захи­щено 16 кандидатських і одну докторську дисертацію та 1 PhD.

Чи забезпечені права представникам угорської національної меншини на Закарпатті здобувати вищу освіту? Безперечно – так. І не тільки на вищу освіту, але й на навчання в аспірантурі Ужгородського національного університету чи в PhD в різних вузах  Угорської Республіки. У 2000 році рішенням Міністерства освіти і науки та BAK було відкрито спеціалізовану Вчену раду із захисту канди­датських дисертацій з української та угорської мов, а з 2007 року була можливість захистити і докторські дисертації.  З 1988 року функціонує Центр (Інститут) гунгарології. На  його базі створе­но 1993 року Закарпатське угорськомовне наукове товариство із 46 кандидатів наук, доцентів, і 36 докторів наук, професорів, які володіють угорською мовою. У  1998 році створено Угор­ськомовне наукове товариство студентів та молодих науковців. У  2005 році відкрито нову кафедру «Історія Угорщини та євроінтеграції», а з вересня 2008 року відкрито «Гуманітарно-при­родничий факультет з угорською мовою навчання» на базі трьох кафедр: угорської філології, історії Угорщини та євроінтеграції і кафедри математики та фізики. Усе це є свідченням турботи на­шої країни про освіту національних меншин, зокрема угорців.

Ми глибоко переконані, що Українська держава чимало зро­била для того, щоб національні меншини, нарівні з титульною нацією, здобували вищу освіту у вузах України і, зокрема, в Ужгородському національному університеті. Основну роль, на нашу думку, повинна відігравати університетська вища освіта, яка дає не тільки глибокі знання з спеціальних дисциплін, але й залучає студентів до наукової роботи.

Поступивши в університет, молодь угорської національнос­ті стикається з першими труднощами – не володіє в достатній мірі українською мовою або взагалі не розмовляє нею. Тут велика роль належить відповідним кафедрам, які забезпечують       на­вчальний процес.

У 1989 році був прийнятий Закон «Про мови в Українській РСР». Постало питання про надання українській мові статусу державної, введення її як обов’язкової навчальної дисципліни в національних школах, у тому числі і в школах з угорською мовою навчання.

Розпочалася тривала й копітка робота із впровадження укра­їнської мови в національні школи, були укладені три альтерна­тивні варіанти програм з української мови для шкіл з угорською мовою навчання: перша, перехідна, яка ставила за мету дати ско­рочений курс української мови для старших класів, за другою програмою передбачалося введення української мови із 4-го кла­су, а третім варіантом поставлено за мету розпочати викладання української мови як обов’язкової дисципліни в угорських шко­лах із 2-го класу. За альтернативними програмами українську мову вивчали у вигляді факультативу, а в ряді національних шкіл (угорських, румунських) її зовсім не викладали. Для цього існу­вало кілька причин. По-перше, національні меншини, які пев­ною мірою оволоділи російською мовою, ще не були готові до того, аби взятися за вивчення ще однієї слов’янської мови (після рідної, іноземної та російської). По-друге, не було жодних під­ручників, шкільних словників, методичних розробок для вчите­лів. По-третє, як не дивно, але не було й учителів, які б спро­моглися вести цей курс. Відтак Центр гунгарології та кафедра угорської філології Ужгородського національного університету активно приступили не тільки до укладання і обговорення програм з української мови для угорців, але й до написання навчальних посібників. Так, наприклад, уже 1992 року були розроблені два навчальні посібники: «Українська мова для угорців-початківців» і «Угорська мова для українців-початківців». Дещо раніше, 1991 року, ці уроки друкували на шпальтах обласних газет: уроки з української мови – у газеті «Kárpáti Igaz Szó», а уроки з угорської мови – у «Новинах Закарпаття». У 1992 році уроки до­повнили і видали окремими книгами [1].

Кожен із цих підручників містить 25 уроків, запланований на однорічний етап навчання. Виклад матеріалу уроку розрахова­ний на 6-8 годин, тобто весь курс навчання становить 170 годин (двічі на тиждень по дві години). За цей період можливо засвоїти 1500-2000 українських або угорських слів та основи фонетики і граматики кожної із цих мов.

Підбір матеріалу до уроків тематично зумовлений у ситуатив­ному плані й уможливлює засвоїти мовну практику в логічній послідовності.

Розроблена єдина система подачі кожного уроку: текст для перекладу і переказу, словник незрозумілих слів і словосполу­чень, що трапляються в тексті, виклад фонетичного та граматич­ного матеріалу, завдання до окремих прикладів та для розвитку мовної практики.

Наприкінці підручника подані невеликий розмовник, приказ­ки, фразеологічні звороти, веселі історії, а також часто вживані запитання та мовні звороти й тести.

Крім цього у Центрі гунгарології видано ряд словників: Українсько-угорський (953 с.), Угорсько-український словник (792 с.), Українсько-угорський словник сталих словосполучень та виразів (527 с.), Угорсько-український словник сталих словосполучень та виразів (560 с.), Словник угорських говорів Закарпаття (у двох томах 960 с.), видано також навчальні посібники: Українська мова для початківців (369 с.), Угорська мова для початківців (291 с.), Учим украинский язык (371 с.), Венгерский язык для начинающих (268 с.), Изучаем венгерский язык (314 с.). Всі ці словники і навчальні посібники можно отримати в Центрі гунгарології.

Як на Закарпатті, так і в Угорщини ці посібники користуються попитом. Проте це лише гарний початок. Однак для національ­них шкіл потрібно ще багато зробити, а саме:

  1. У принятому у 2019 р. законі про українську мову нічого не сказано про мови національних меншин, зокрема про місце і роль угорської мови на Закарпатті. Нічого не сказано і про те, що треба зробити, щоб молодь угорської національності засвоїла державну мову. Ми вважаємо, що угорська мова як рідна має право на широке використання як в середніх, так і у вищих навчальних закладах.
  2. Створити мережу підготовчих курсів з вивчення і оволодін­ня українською мовою національними меншинами, які компак­тно проживають на тій чи іншій території (Закарпаття та інші території України), забезпечивши ці курси необхідною технікою (відеозаписи з рафінованою українською літературною вимо­вою), навчальними підручниками як для початківців, так і для тих, котрі оволоділи українською мовою першого рівня, і які за­своїли українську літературну мову на середньому рівні.
  3. За сприяння і допомоги Міністерства освіти і науки Укра­їни видати якісні підручники для угорців. Населення угорської національності в сільській місцевості українського оточення в більшості населених пунктів не має і засвоїти українську мову не в змозі. Там, де угорське населення проживає разом з українцями (Рахівський, Тячівський і Хустський р-ни і с. Ракошино), вони українською мовою володіють непогано, а українці – сусі­ди – угорською, тобто вони двомовні. Немає мовної проблеми і серед населення словацької та німецької національностей, бо вони щодня спілкуються з українцями.
  4. Докорінно змінити методику та методологічні засади ви­кладання української мови у школах області з угорською мовою навчання. Добре відомо, що українську мову в угорськомовних школах викладають не спеціалісти-випускники українського відділення, які володіють і угорською мовою, а викладачі-русисти, історики та, навіть, викладачі природничих дисциплін. Ми добре розуміємо, що з 1991 року викладання російської мови дещо звузилося, низка російських шкіл перейшла в розряд укра­їнських, і цих спеціалістів треба зберегти. Однак були і є всі мож­ливості для випускників російського відділення чи викладачів іноземних мов, навіть істориків, отримати диплом україніста, тобто здобути другу вищу освіту. Частина викладачів цим ско­ристалася, проте більшість – ні.
  5. Рівень викладання української мови як державної в бага­тьох угорськомовних школах області дуже низький, для вчителів-україністів немає ніяких пільг. Українську мову викладають без якісних підручників, без широкого застосування технічних засобів і, основне, – з великою кількістю учнів (30-40 осіб). У та­ких умовах вивчати українську мову неможливо. Учителеві по­трібно дати змогу працювати з групою учнів не більше 10-ти осіб, а також займатися з учнями додатково, у поза навчальний час, звернувши особливу увагу на щоденне спілкування з учнями, засвоєння ними хоча б мінімального запасу українських слів і поступово переходити до основ фонетики і граматики. Окрес­лювати перед учнями домашнє завдання – вивчити напам’ять невеличкий вірш українською мовою, уривок із прозових творів, розробити для учнів невеликі розмовні тексти різної тематики для засвоєння їх напам’ять і т. д. Існують різні методики, які варто використовувати задля бажаного результату. Не можемо миритися і з тим, що учні угорської національності протягом 11 років навчання у школі не засвоюють не те, що українську літературну, а, навіть, і розмовну мову. Першокурсники кафедри угорської філології чи кафедри історії Угорщини та євроінтегра- ції Ужгородського національного університету, маючи в атестатах добрі й відмінні оцінки з української мови, нею не володіють. Це стосується насамперед студентів, які проживають у сільській місцевості.

На нашу думку, починаючи вже з вересня цього року, ми по­винні докорінно поліпшити викладання української мови у шко­лах області з угорською мовою навчання. У першу чергу велику роль відіграє викладач, якому необхідно створити всі необхідні умови для цього. Велика відповідальність і на директорові шко­ли, який зобов’язаний створити належні умови роботи для вчи­теля української мови.

Вивчити українську мову можна, але для цього треба мати ве­лике бажання її засвоїти, треба її полюбити й опанувати нею, бо так ми виявимо повагу до наших сусідів-українців, краще зро­зуміємо їхню матеріальну й духовну культуру. Таке ж побажан­ня стосується й українців, які мають можливість спілкуватися з угорцями, це, гадаємо, принесе їм радість, адже вони опанують ще одну – угорську – мову, а відтак, стануть багатшими.

На сьогодні ми вже маємо (щоправда, недосконалі) підручни­ки з української мови для угорськомовних шкіл області. Вийшли за нашою редакцією «Угорсько-український» [14] і «Українсько-угорський» [15] словники, а також «Українсько-угорський слов­ник сталих словосполучень та виразів». Вийшов також у двох томах «Угорсько-український словник» за редакцією професора Іштвана Удворі [16].

Отже, певну базу вже сформовано, хоча її потрібно значно поглибити. А що ж можемо ми вже тепер зробити, щоб угорськомовна молодь фактично оволоділа українською мовою? По-перше, організувати відпочинок учнів угорськомовних шкіл ра­зом з українцями в літніх оздоровчих таборах області або за її межами (наприклад, у Львівській чи Івано-Франківській обл.). По-друге, вивчати українську мову угорцям необхідно вже з дитячих років, коли дитина починає розмовляти, і продовжувати її вивчення вже в дитячих садках. Маємо на увазі, що в дошкіль­них закладах вихователям потрібно розмовляти і українською, і угорською мовами (наприклад, одна вихователька розмовляє до обіду з дітьми угорською мовою, а після обіду – українською або ж навпаки. Такі діти, йдучи в перший клас, уже мають певні зна­ння розмовної української мови). По-третє, у початкових класах з дітьми варто більше розмовляти українською мовою (аби закріпити здобуті знання в дошкільних закладах) та збагачувати слов­никовий запас слів з української мови, і лише тоді переходити до вивчення фонетики й граматики; практикувати з учнями цікаві ігри для кращого вивчення української мови. По-четверте, на Закарпатті багато змішаних шлюбів, де один з батьків угорець чи угорка, а другий – українець, або обоє батьків володіють і укра­їнською, і угорською мовами. У таких сім’ях обов’язково варто розмовляти з дітьми обома мовами – це найкращий метод прак­тичного засвоєння угорцями і української мови. По-п’яте, по­чинаючи з дитячих садків, читати багато казок, художніх творів українською мовою, слухати українські передачі по радіо і теле­баченню, залучати дітей до художньої самодіяльності, де вони напам’ять вивчать і виступлять з віршем чи заспівають україн­ську пісню. Усе це дасть неабиякі результати.

Пам’ятаймо, що знання різних мов духовно збагачує нас, до­помагає краще зрозуміти матеріальну й духовну культуру іншо­го народу. Наша порада всім: настирливо, поряд з рідною мо­вою, вивчайте й українську, любіть її, як рідну, і за цих умов ви її обов’язково досконало засвоїте, а це принесе вам радість і повагу до української мови і культури.

  1. Горват К. І., Лизанець П. М. Угорська мова для початківців. – Ужгород, 1992.
  2. Конституція України. Видання Інституту законодавства Верховної Ради України. – Київ, 1996.
  3. Концепція державної мовної політики в Україні. – Київ, 2006.
  4. Лизанець П. М. Лінгвістичний атлас угорських говорів Закарпаття. – Ужгород, 1992-2003. – Т. 1-3.
  5. Лизанець П. М. Мовні, релігійні та культурні запити угорської національ­ної меншини на Закарпатті // Актуальні проблеми конституційно-правового статусу національних меншин: Український і зарубіжний досвід. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Ужгород, 2007. – С. 122-126.
  6. Лизанець П. М. Реалізація державної мовної політики в Україні та про­паганда і поширення україністики за кордоном: проблеми, завдання, пер­спективи // Реалізація в Закарпатській області державної мовної політики та основних положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Матеріали міжнародного круглого столу. – Ужгород, 2006. – С. 96-114.
  7. Лизанець П. М. Українська мова в угорськомовних школах Закарпаття та в Угорщині // Асtа Hungarica. – 1992; 3-й рік видання. – Ужгород, 1991. – С. 23-24.
  8. Лизанець П. М. Українська мова за кордоном: проблеми і перспективи // Ukrainistika na prahú nového stoléti a tisiciléti. Problemy jazyka, literatury a kultury. Sbornik pripévkú. – Olomouc, 2001. – C. 13-18.
  9. Лизанець П. Україністика в Європі і у світі на порозі XXI століття: завдання і перспективи // Асtа Hungarica. – 2004. – XV. – Ужгород, 2006. – С. 6-13.
  10. Лизанець П. Українсько-угорський словник сталих словосполучень та виразів. – Ужгород,
  11. Лизанець П. М. Функціонування української мови в угорському середовищі на Закарпатті // Українські Карпати: атлас, історія, культура. – Ужго­род, – С. 200-266.
  12. Лизанець П. М„ Горват К. І. Українська мова для початківців. – Ужгород,
  13. Ткаченко О. Українська мова і мовне життя світу. – Київ,
  14. Угорсько-український словник / укл. Лизанець П. – Ужгород,
  15. Українсько-угорський словник / за ред. Лизанця М. – Ужгород, 2005; друге видання – 2008.
  16. Magyar-ukrán szótár. Угорсько-український словник / szerk. Udvari І.; főmunkatárs: Kótyuk І.; munkatársak Hegyes A., Musketik L. – Nyíregyháza, 2005-2006. – K. 1-2.

Lizanec Péter,

a filológiai tudományok doktora,

az Ungvári Nemzeti Egyetem

érdemes professzora,

a Hungarológiai központ igazgatója,

Ukrajna érdemes tudósa

Source :

KISZó

Post Author: UA KISZó