Закарпатський совок більш м’який, колоритний – експерти про бар’єри у сучасному суспільстві

В Ужгородському прес-клубі відбулася медіа-дискусія «Геть стіну!» Закарпаття межує з чотирма різними європейськими державами. Яким стінам – фактично кордонам, а також ментальним, культурним, соціальним бар’єрами – протистоїть Закарпаття? І як їх можна подолати? Це питання спільно з аудиторією обговорили історики, дослідники процесів євроінтеграції, німецькі та українські журналісти. Захід присвячено 30-річчю падіння Берлінської стіни, яка стала символом розділення Європи на Західну і Східну.

Ігор Шніцер, доцент, завідувач кафедри модерної історії України та зарубіжних країн факультету історії та міжнародних відносин УжНУ зауважив, що події 1989 р. у Берліні мали визначний вплив не тільки на Німеччину. «Німецький народ зміг об’єднатися в одній державі. Побудова Берлінського муру стала результатом боротьби не на користь соціалізму: населення НДР прагнуло виїхати до ФРН, і фактично масові перетини кордону негативно впливали на міжнародний імідж соціалістичного табору, – нагадав історичні події Ігор Шніцер. – З боку світових держав-лідерів до цього процесу було неоднозначне ставлення. Найбільше об’єднання Німеччини лобіювали США, у той час як Франція і Великобританія  побоювалися, що об’єднана Німеччина стане серйозним конкурентом. Зусиллями Вашингтона вдалося реалізувати договір «Два плюс чотири» (Договір про остаточне врегулювання стосовно Німеччини).  Падіння Берлінського муру стало каталізатором таких процесів, що привели до розпаду всього соціалістичного табору, та рубіжною подією в європейської історії. Чи «впала стіна» у той період у мисленні? Скоріш за все – ні. Згідно з опитуваннями, які проводилися, незначна частина німецького суспільства з ностальгією згадувала часи до об’єднання. Передусім те населення, що не змогло себе реалізувати у нових умовах».

Незадоволених сучасним станом громадян Німеччини вистачає і тепер. Про це розповіла Ульріке Бутмалоу, журналістка і тренерка з медіа (Берлін). За її словами, до цього часу між Західною та Східною Німеччиною є фактори, які їх роз’єднують.

«У середньому заробітна плата у східних німців менша, ніж у їхніх західних колег. Переважно всі важливі пости у компаніях отримують вихідці із західної Німеччини, – каже Ульріке Бутмалоу.  – Східна Німеччина у соціально-економічному розвитку поки не досягла того рівня, що Західна. Хоча сама країна дуже швидко об’єдналася після падіння стіни».

Ульріке каже, що багато східняків мігрують на захід Німеччини, туди ж намагаються потрапити і мігранти, яких в країні понад 1 млн. осіб. Але в чому єдині мешканці обох частини Німеччини, то це в підтримці політичного курсу країни: на виборах вони голосуються однаково.

Більшість бар’єрів у наших думках — бар’єри ментальні. У цьому переконана  Мирослава Лендьел, доктор політичних наук, доцент УжНУ у рік падіння Берлінського муру вступила в університет. Згадує, що молодь була натхненна, сповнена ентузіазму, хоч СРСР ще існував. « Я мала досвід подорожування у Словаччину у 1989 році, більшість закарпатців побували в Югославії, Європа була відомою, – каже Мирослава Лендьел. – Ми звикли до того, що маючи паспорт з біометрикою можемо подорожувати у європейські країни. Здатність України інтегруватися з Європою для мене є безапеляційною. Залежить від того, що буде відбуватися в наших ціннісних орієнтирах, залежить від нашої ментальності».

За словами Мирослави Лендьел, відкриті кордони наприкінці 90-их спричинили потужну міграційну хвилю. «Це був той процес, на який не можна вплинути якимось  заборонами, це явище, яке дуже відгукується на стабільність в державі, – каже політолог. – Завдяки міграції багато людей отримало і позитивний досвід, зокрема, вивчення нових країн, досвід у веденні бізнесу тощо.  Щодо сьогоднішнього часу, то Європа трансформується, ще кілька років тому ніхто б не повірив, що буде можливим таке явище як Brexit. І Україна зараз євроінтегрується у структуру, яка постійно проходить трансформацію. Українці відчувають себе в Європі комфортно і не потрібно боятися втрати ідентичності.  Подорожуючи по Європі, можемо порівнювати різні країни, наприклад, Німеччину та Італію, які мають різні культури і водночас перебувають у складі одного утворення.

 Мартін Ройтер,  інтегрований експерт із розвитку побратимства Ужгорода та Дармштадта, який три роки працює в Ужгородській міськраді,  розповів про співпрацю між українськими та німецькими містами. Закарпаття має близько 40 таких побратимств, на рівні районів та міст. «Поняття стіни  –  філософське. Стіна — це гальмо,  явище, яке заважає розвиватися. І такі стіни є не тільки в Україні, – каже Мартін Ройтер. –  В Україні я живу 12 років, це моя друга батьківщина, тут мій дім, тут народився мій син.  Я працював у Харкові Донецьку, Києві, об’їздив всю країну не раз. Коли дізнався, що я переїду в Ужгород, подивився на карту і побачив, що це найзахідніше місто. Подумав, що не тільки географічно, але й ментально. Але це таке саме українське місто, як і інші. Пострадянське мислення – «совок» нікуди не дівся. Я тут стикнувся із закарпатським совком, він більш м’який, колоритний, прикольний. У ньому нема нічого небезпечного, він просто заважає. Але і він не вічний, потроху відходить, процес непростий, але буде цьому кінець. Нове покоління росте без совка». Але є і позитивні приклади «стіни», вважає Мартін Ройтер, це коли стіни опорні. Наприклад, традиції, які допомагають зберегти культуру народу.

 Саме культурними проектами, зокрема, міжнародними займається мистецький центр «Кубло». Його очільниця Тетяна Смріга вважає, що бар’єрів, які заважають, є достатньо. Насамперед, це ментальні перепони. Є бар’єри, пов’язані з традиціями, економічні тощо.   «Мене завжди це дивувалося, всі гнучкі, багато подорожують, але є дуже багато забобон, обмежень, історично політичний розвиток привів до обережності закритості, – коментує Тетяна Смріга. – Як культурний аташе України, пробую з’єднувати людей на рівні «особа до особи», на персональному рівні. Це призводить до спільних проектів та спілкування. На рівні фактичному буває досить складно, мені здається, ми ніби дивимося на східну Європу, а Східна далі на Західну, але не у наш бік. Інколи я вірю, що ми всі разом з медійниками могли б змінювати цю ситуацію, адже не можливо любити те, що ми не знаємо, і наша мета в першу чергу поширювати знання». Тетяна Смріга розповіла про один з мистецьких проектів—резиденцію для 5 словацьких та закарпатських художників. А також про новий проекту форум «Закарпаття культ».

Під час заходу учасники також ознайомились з результатами українсько-німецького медіапроекту “Геть стіну – ми будуємо мости взаєморозуміння”. Учасниця проекту із Закарпаття Крістіна Кильч-Грабар розповіла, які соціальні бар’єри вони змогли дослідити, описати, творчо візуалізувати та врешті подолати. 

Ужгородський прес-клуб

Джерело:

KISZó

Post Author: UA KISZó