Закарпаття під загрозою старих та нових недуг

Епідемії – найдавніші супутники людства, про що свідчать стародавні літературні твори та середньовічні нотатки. До 20 століття вони фактично супроводжували різні війни та кровопролиття. Різні хвороби забрали набагато більше людських душ, аніж самі ж воєнні дії. У нас час фахівці, крім появи нових збудників хвороби, остерігаються від повернення таких старих недуг, як коклюш, туберкульоз, дифтерія або гнійний менінгіт. Про те, наскільки Закарпаття готове до нового спалаху епідемії та від чого найбільше бояться інфекціоністи, розпитали головного інфекціоніста краю Михайла Поляка.

– Наразі вчені виявили п’ять-десять таких збудників, які у близькому майбутньому можуть спричинити епідемію. До таких належать віруси Ебола, Марбург, МЕРС, САРС та Ніпах, лихоманка Ласса та Ріфта, а також Крим-Конго геморагічна гарячка. Ці збудники та хвороби є далекими від нас.

– Чи є шанс, що вони досягнуть і нашого регіону?

– У наш час від цього ніхто не застрахований. На розповсюдження заразних хвороб значно впливають міграційні процеси, соціально-економічна ситуація конкретної країни, масова поява безхатьків, голод, злидні та інші фактори.

На жаль, попередженню інфекційних хвороб Україна від самого початку незалежності відводила надзвичайно мало уваги. На цю проблему виділяли кошти, які залишилися з розподілу матеріального забезпечення інших медичних ланок. І така ситуація з цим і до нині.

Хоча у світі інфектологія посідає визначне місце, адже йдеться про фактор національної безпеки. Не слід забувати, що світ змінюється, потік міграція збільшується, а люди всього за кілька годин можуть дістатися з однієї півкулі планети на іншу, і в результаті підчепити якусь рідкісну недугу. В Іспанії, Італії та Греції, до прикладу, нещодавно виявили вірус Ебола. Однак можу і згадати випадок в Україні п’ятилітньої давнини, коли дев’ятнадцятеро наших співвітчизників захворіли на тиф. Все це свідчить про те, що інфектологія повинна отримувати більше уваги з боку держави. Після ліквідації санепідемстанції, взамін якої створили так званий лабораторний центр, епідеміологічний контроль значно послабшав. На жаль, у програмі нинішньої медичної реформи про структуру та діяльність служби інфектології не йдеться.

Новий міністр охорони здоров’я хоча й обіцяє запровадити дієву боротьбу з інфекційними недугами, але як це працюватиме насправді – ніякої конкретики поки що немає.

– Чи здатні фахівці обласного інфекційного відділення діагностувати такі рідкісні недуги, як, наприклад, вірус Еболи?

– Не маємо належних тестів. Визначити збудника хвороби допомагає анамнез – де які місця відвідував пацієнт, а також клінічні ознаки. Ба більше: інфекціоністи України теж не готові до такого завдання ані на професійному рівні, ані на рівні оснащеності. Саме тому важливо зупинити розповсюдження хвороби. Ми, наприклад, щороку проводимо практичні заняття, щоб наші лікарі не забували, як правильно поводитися при виявленні небезпечної недуги. Інша справа, коли пацієнт із рідкісною недугою потрапить до рук не до вузькопрофільного спеціаліста, і чи він буде здатен реально оцінити стан хворого та правильно реагувати. Якщо – не дай Боже – спалахне якась епідемія, хворих потрібно ізолювати у спеціальні бокси.

І якщо, наприклад, у Чехії терапевтичні відділення мають такі інкубатори, у нас відокремити заразного хворого можна лише в інфекційній лікарні.

Однак безповітряним інкубатором не оснащена навіть обласна лікарня. Хоча у зв’язку з міграційними процесами Закарпаття перебуває в зоні особливого ризику.

– Українці теж багато подорожують у ті країні, де раніше ще не бували ніколи. Чи є на Закарпатті вакцини, котрі застосовують проти цих страшних недуг?

– Лише Київ має такі вакцини. Якщо хтось хоче пройти вакцинацію, доведеться їхати в столицю. Транспортування однієї-двох доз такої специфічної вакцини поки неможливе.

– Що наразі спричиняє найбільшу головну біль для українських інфекціоністів?

– У наш час найбільшою проблемою вважається відмова від вакцинації, що разом із міграцією з точки зору жителів Європи несе в собі великий ризик. У країнах Європи переважна більшість батьків вакцинує своїх дітей, однак безперечним фактом є те, що у  великій кількості держав, у тому числі в Україні, рівень ревакцинації знизився. Одним із доказів цього стало те, що у 2018 році було зареєстровано більш ніж вісімдесят тисяч випадків захворювання на кір. Цьогоріч на цю страшну недугу в Україні захворіли 52 034 особи. Всього з моменту появи захворювання на кір заразилося 100 громадян, у 38 випадках з летальним результатом. За рекомендацією ВООЗ, МОЗ України винесло постанову про обов’язкову вакцинацію дітей проти кору та інших заразних хвороб перед прийняття дітей до школи.

Закарпаття має достатньо доз вакцини, та незважаючи на це все ще багато людей відмовляються від вакцинації.

Викликає тривогу і те, що в нашій області вже зафіксовані випадки захворювання на дифтерію, що також свідчить про низький рівень вакцинації громадян. Для нашого регіону характерними є шлунково-кишкові недуги, гепатит А, який активізується кожні п’ять-вісім років. Рідко, але зустрічаються і лептоспіроз та хвороба Лайма.

Тімеа Мадяр

 

Post Author: UA KISZó