Ніколетт Копінцу: “Не звикла судити людей за висновками інших”

Запальна, непоступлива дівчина, котра за справедливість готова перегризти горлянку. Мріє подивитись сто чудес світу шести континентів. Сьогоднішній гість “Kárpáti Igaz Szó” – вчителька математики Ужгородської угоромовної ЗОШ №10 ім. Габора Дойки Ніколетт Копінцу.

         Готувались стати вчителем із дитинства?

        Маленькою дівчинкою навчала на подвір’ї своїх уявних друзів і писала їм завдання на стінах гаража. Моя мама – теж учителька, завжди приносила додому крейду. Окрім неї в сім’ї не має педагогів. Брат став геологом, його більше цікавлять дослідження. Я навчалась у Берегівській ЗОШ №4 ім. Лайоша Кошута, а випускні іспити складала вже в угорській гімназії ім. Габора Бетлена. Документи для вступу у виш подала одразу на математичний факультет Закарпатського угорського інституту та Ужгородського національного університету, а також на бухгалтерське відділення Мукачівського університету. Прийняли всюди, тому важко було обрати один із трьох навчальних закладів. Зрештою зупинилась на УжНУ. У 2015 році отримала тут диплом.

        Паралельно і працювали?

        На четвертому курсі проходила практику в Ужгородській ЗОШ № 10 ім. Габора Дойко. Влітку тут з’явилося вакантне місце, я запропонувала свої послуги, таким чином восени 2014-го паралельно з навчанням почала викладати математику й інформатику. По суботах веду курси, організовані благодійним фондом «Геніус» для талановитих дітей. За 5 років викладання у школі мені настільки сподобалася існуюча тут атмосфера, що не знаю, чи поміняла б її.

        Що лежить найбільше до душі у викладанні?

        Те, що воно різноманітне. Жоден урок не схожий на інший.

        Якщо могли б, яку спеціальність спробували б ще?

        Шість років займалася організацією різних заходів у фірмі Best Party Service. Допомагала в оформленні залів, проведенні урочистих церемоній поза приміщеннями, декорувала дні народження, хрестини. Це було захоплююче хобі. Тепер допомагаю подружжю Ілошвай у реалізації морозива. Спробувала себе і як самодіяльна актриса, але це не моє. Мабуть, не знайшла б собі роботу, яка б замінила викладання.

        Чим відволікаєтесь від повсякденної рутини?

        Я книгоманка. Не полюбляю скі-фі, все інше сприймаю. Якраз сьогодні закінчила читати «Абігель», вже чекає на мене роман «Відстань за два кроки». Цікавлюся як сучасними, так і класичними творами. З книгами поводжуся так само, як із музикою – все підходить. Полюбляю рукодільничати. Раніше виготовляла багато браслетів. Тепер ще й малюю. Кілька картин уже подарувала друзям. Загалом ходжу з відкритими очима і вухами, отже, багато чого знаю такого, що не відоме іншим. Користуючись цим, підбираю дарунки друзям: виокремлюю почуті в довірливих розмовах деталі й, виходячи з цього, дарую кожному те, чого він найбільше бажає. Дуже люблю складати пазли, можу «сформувати» їх і 3-4 тисячі. Потім укладаю в рамку і вивішую на стіну. Тато теж захоплюється цим: якщо розпочне – зупинитися не може. Мабуть, цю пристрасть успадкувала від нього. А потяг до книг – від мами.

        Що примусило полюбити книги?

        Із обов’язкових творів прочитала лише «Ромео і Джульєту». Не любила, коли мені нав’язували, з чим маю ознайомитись. Але в університеті подруга запропонувала переглянути екранізований роман «Гордість і вирок на балу». Це стало проривом. З тих пір не можу зупинитись із читанням. Все залежить від того, скільки маю вільного часу. Але протягом місяця обов’язково перелистаю 3-4 книги, а інколи й 10.

        Чого мало знають про вас?

        У мене велика фантазія. Інколи зринає в голові, що було б непогано записати свої думки, а потім викласти їх на папері чи написати роман. У кількох ситуаціях в мізках вже складається сценарій, вимальовується, як дану розповідь відшліфувати, прикрасити. Однак ще не бралася за це, можливо, десь пізніше…

     Багато-хто вже казав мені, що я таємнича. Маю всього 3-4 вірних друзів, з якими все обговорюю, вони багато чого знають про мене, а решта бачить лише вершину айсберга.

        Які людські риси виводять вас із себе?

        Дволикість і брехливість. Не терплю, коли хтось «заливає», а я знаю, що є насправді. Проти неправди завжди повстаю. В окремих випадках лише вислухаю почуте, промовчу і зроблю для себе свої висновки. Бо боюся, якщо відкрию правду, ображу співрозмовника, і ще я почуватиму себе зле. Проте часто кажуть, що даремно мовчу, бо з виразу мого обличчя і так все зрозуміло. Не звикла осуджувати людей на основі висновків інших, хоча перше враження теж надзвичайно важливе.

        Чим можна вас образити?

        Це непросто. Хто зі мною знайомий ближче, знає: я людина з гумором, все стараюся так і сприймати.

        Що подобається більше – ласкаве слово чи ніжні обійми?

        Останні.

        Чи згідні із висловом «Тихіше їдеш, далі будеш»?

        Це не мій стиль. Я запальна, якщо зупинюсь, важко заводжуся знову. Прикро, але завжди біжу, як правило, з усього спізнююсь. Трапляється, що приймаю раптові рішення. Однак було й таке, що довго думала над чимось, а зрештою приймала рішення, яке хотіла з самого початку.

        До кого прислухаєтесь?

        Зважую те, що говорять батьки, брат, найближчі друзі. Та коли певні речі не подобаються, все рівно вигадаю щось, аби було по-моєму. Мама часто каже, що марно дають мені поради, я обов’язково не врахую їх. Мене важко переконати. З самого початку протестую, все роблю так, як бачу добрим.

        Умієте підлаштовуватись?

        Стараюсь, але не завжди виходить.

        Часто не задоволені?

        Буває. Коли щось трапляється, на що не розраховувала, це мене нервує і бентежить, починаю буркотіти.

        Ви пунктуальна людина?

        Маю настінний календар, куди записую свої програми. Роблю це тому, аби на визначений час через свою забудькуватість не планувати нічого іншого. Коли щось не запишу, через кілька хвилин подія може вивітритися з голови.

        Маєте мрію?

        Від хресної мами отримала книгу «Сто чудес світу на шести континентах», і вирішила: якщо і не всі, але більшість відвідати.

        Що змінили б у собі?

        Було б непогано стати вищою на кілька сантиметрів. Бо коли спілкуюся, скажімо, з восьмикласниками, гублюся серед них – окремі вищі від мене, хоч маю зріст 171 см. Із внутрішніх рис найбажаніше поміняла б свою впертість. Є випадки, коли первісно негативно реагую на щось, і для цього не потрібно вставати з лівої ноги чи пропустити ранкову каву.

 

Post Author: UA KISZó